В вечірній тиші батько з сином говорив:
“Знов день пройшов, я слідкував уважно за тобою.
Твої поступки бачив, сину дорогий,
Чому так вів себе, - питання моє...
Чому сусідці шибку ти розбив,
Розкидав іграшки сестричці без причини,
А після ланчу мамі нагрубив,
Яка так дбає про свою дитину...”
І справді, соромно стало хлопчині,
Мовчав хвилину, бо не було що сказати.
Він тільки ніжно звів на батька очка сині,
Промовив тихо: “… винуватий, тату...”
“Це дуже добре, - вину свою ти зізнаєш,
I пам'ятаєш про поступки необачні,
Та я ж надіюсь, ти урок собі візьмеш
Із покарання, що тобі я передбачив.
Ось - цв'яшки й молоток приготував,
За кожен злий учинок, хочу,
Щоб ти молоточком цвяшок забивав
На паркані За хатою, що біля порчу...”
Хлопчина добре батька розумів
І так хотів його довіру оправдати…
Biн кожен день старався так як міг
Найменьше цвяшок в паркан забивати.
І так прийшов останній день неділі.
Син з батьком знов розмову мали:
“Я справивсь!”, - й очка голубії
Дивились ніжно знов на свого тата…
“Ці цвяшки, - хочу вже тобі віддати.
Тримати їх не маю я потреби,
Бо жодного сьогодні не прийшлося забивати!..”
Так син сказав і гордий був за себе.
І батько теж зрадів новині сина,
Він злегка так його oбняв,
А потім ще таке додав: “Тобі, дитино,
Завдання інше я приготував.
На місце злих учинків - добрі учини;
Чи зможеш так, як ти гадаєш?...
Зробив добру справу - й одного цвяшкa забери,
І так, аж поки всі не повиймаєш…”
І знову син за справу взявся:
Сестричку більше він не ображав,
Й сусідці помагати не вагався,
І лиш слова приємні мамі говорив.
Всього три дні! і цвяшок на паркані
Більш не було, їх син всіх повиймав.
Покликав тата, як і було в плані
І все йому наочно показав.
“Ти - молодець, я радий, що багато
Справ всього за три дні ти учинив.
Тепер я хочу, щоб уважно
Ти на паркан наш подививсь...
Я розумію, ти старався, синку,
І неодмінно справивсь ти,
Але поглянь, - на місці злих учинків
Всерівно залишились дірочки...”
“Невже ж даремно я старався,
Багато так зробив добра”…….
І мимоволі з очок синіх
На щоки капнула сльоза...
* * *
Перш ніж образити поступком
Cестру чи брата у Христі,
Перш ніж пройти - не привітати,
Подумай, варто нам чи ні...
Лишати слід на серці, навіть
Якщо пізніше в добрих справах
Плануєм ми відносини поправить ...
Але... чи варто... адже ми знаєм
Що у поступках ми не просто брата, -
Ми Ісуса ображаєм! А Він є Добрий і прощає, -
Та все ж, на місці Його ран –
Ми знову рани залишаєм…
Чи то обман, чи може заздрість,
Страх, злість, сумніви, гордість...
Не раньмо цими Іісуса!
Стараймось жити, щоб спокуси
Не мали місця серед нас.
Нехай в поступках, всіх ділах
Лише прославиться Наш Спас!
Olya Tkach,
Sarasota, Florida
Живу і радію життю, виховую 2-ох дочок і сина. Вони і є моїм життям... Щиро горджуся ними... e-mail автора:olyatkach@yahoo.com
Прочитано 12889 раз. Голосов 6. Средняя оценка: 4,83
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэт и еврейский язык - zaharur На вышеприведённой фотографии изображена одна из страниц записной книжки Александра Сергеевича Пушкина, взятая из книги «Рукою Пушкина. Несобранные и неопубликованные тексты». — 1935г.
В источнике есть фото и другой странички:
http://pushkin.niv.ru/pushkin/documents/yazyki-perevody/yazyki-perevody-006.htm
Изображения датированы самим Пушкиным 16 марта 1832 г.
В библиотеке Пушкина была книга по еврейскому языку: Hurwitz Hyman «The Elements of the Hebrew Language». London. 1829
Это проливает некоторый свет на то, откуда «солнце русской поэзии» стремилось, по крайней мере, по временам, почерпнуть живительную влагу для своего творчества :)
А как иначе? Выходит, и Пушкин не был бы в полной мере Пушкиным без обращения к этим истокам? Понятно также, что это никто никогда не собирался «собирать и публиковать». Ведь, во-первых, это корни творчества, а не его плоды, а, во-вторых, далеко не всем было бы приятно видеть в сердце русского поэта тяготение к чему-то еврейскому. Зачем наводить тень на ясное солнце? Уж лучше говорить о его арапских корнях. Это, по крайней мере, не стыдно и не помешает ему остаться подлинно русским светилом.
А, с другой стороны, как говорится, из песни слов не выкинешь, и всё тайное когда-либо соделывается явным… :) Конечно, это ещё ничего не доказывает, ведь скажет кто-нибудь: он и на французском писал, и что теперь? И всё же, любопытная деталь... Впрочем, абсолютно не важно, была ли в Пушкине еврейская кровь, или же нет. Гораздо важнее то, что в его записной книжке были такие страницы!
